Національний інформаційний проект для батьків

Відео: У Росії запущений проект "Маленьке диво" для батьків недоношених дітей

Національний інформаційний проект для батьків в Україні вніс величезний внесок в кожну українську родину. Він багато чому навчив батьків, відкрив їхні очі на власних дітей. Навчив дивитися на багато речей інакше. У програмі проекту був конкурс серед батьків та їхніх дітей України, і ми раді сьогодні повідомити, що підсумки конкурсу Національний інформаційний проект для батьків підведені і переможцями стала сім`я Коломейцева з Києва! Ось з якою роботою на тему «Я вірю в тебе рідна Україна» посіла перше місце дочка Віктора і надії Коломейцева з Києва.

Відео: Вікторія Оганисян - Помолимося за батьків, 14-й Національний молитовний сніданок

Є в світі різні країни,
І люди на світі різні є,
Долини і гори різні,
Різні трави, різні квіти.
А у нас, у всіх одна країна,
Рідний наш будинок для всіх.
Ти - прекрасна моя Україна,
Українського народу рідну домівку.

Ми народилися на такій багатій, чудовою, мальовничій і гостинній землі. Саме тут колись жили наші прадіди і діди. Саме тут живуть і наші з вами батьки. Саме тут знаходиться корінь нашого українського народу, що сягає сивої давнини. Де б ми з вами дорогі українці не були, ми скрізь і завжди відчуваємо поклик рідної землі. Кожен народ створював собі мову, кожен раз поповнюючи її новими словами. Наш українську мову - милозвучна, чудовий - теж оновлюється новими словами, а старі слова - просіваються і зникають з часом з нашого з вами побуту. Але є слова, які можуть зникати тільки тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. Одне з них - Батьківщина. Родина - це відчайдушно земля, наш рідний край, місце, де ми були народжені, де ми вперше побачили й знали цей прекрасний світ, де ми в перший раз почули колискову мамину пісню, нашу рідну українську мову, відчули любов і ласку. Родина - це моя Україна. Адже вона у всіх нас одна, немов мама, одна така наша Батьківщина:

Можна все на світі вибирати,
Але Батьківщину не вибрати, вона нам дана по народженню, як і мати з батьком.

Так писав у своїх віршах відданий син нашої землі, поет Василь Симоненко, патріот і мужній громадянин України. Як рідну матір ми не вибираємо, так і Батьківщину людина не вибирає, прикипають до неї всім серцем, як до рідної матері, переймається великої і світлої любов`ю на все своє життя.

До тебе, Україно,
Наша рідна земля,
Струна моя перша озветься ...

З любов`ю і болем в серці зверталася до своєї країни Дочка Прометея Леся Українка. Вона не мислила себе без України. І де б вона не була, думками линула до України-матері, своїм гострим словом боролась за майбутнє Батьківщини, вірила в її світле життя.

Сьогодні я з гордістю і радістю можу заявити всім, хто боровся за мою Україну, всьому світу, що засяяла веселка над нашою землею, нашою державою. Україна здобула свободу і незалежність. Перед світом постала держава з давньою історією, національною духовною культурою, працьовитим миролюбним народом. Тут наші державні корені, тут наша земля, яка дала нам горде ім`я - українці. Всіх нас об`єднало одне слово - Україна! Я найбільше люблю той край, де народилася і живу. Я пишаюся своєю рідною землею. І я хочу сказати про неї краще.

Моя Україна - молода незалежна держава, яка має свої символи, закони, свою мову і культуру. Моя Україна - це квітучий край: зелені луки, широкі степи, вишневий сад, високе блакитне небо. Це райський куточок природи. Прочитай поезію Шевченка, Франка, Лесі Українки - і ти переконаєшся в цьому сповна. Як можна не любити це загадкове, пишне, рідне.

Я так сильно і всім серцем її люблю
Мою убогу Батьківщину - Україну,
Я дажепрокляну ім`я святого нашого Бога,
Я за неї навіть душу свою погублю.

Звичайно, ці слова належать великому Кобзарю.

Із сивої глибини віків бере початок моя держава. Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Ми знаємо цей шлях, тому що знаємо історію своєї Вітчизни. Ми вивчаємо минуле своєї країни і мріємо про її світле майбутнє.

Майбутнє в наших руках. Тільки ми вирішуємо, що буде з Батьківщиною.

Якось запитала я у бабусі про давні часи, і вона із захопленням розповіла про широких степах України, синьоокий небі і пшеничних полях. Але найбільше її хвилювала доля українських людей. В оповіданнях бабусі було зрозуміло, що люди були сильні, незалежні, доброзичливі і просто люди. Прості люди і гідні того, щоб жити на широких просторах моєї Батьківщини, створювати світле майбутнє. На думку спадає одна давня легенда.

Є в степу України колодязь. У нього живуть дідусь з онуком. Біля колодязя відро на довгій мотузці. Їдуть мандрівники, заїжджають до колодязя, п`ють воду, дякують дідусеві.

Стерлася мотузка, перервалася, впало відро в глибокий колодязь. Немає у дідуся другого відра. Нічим води витягнути, щоб попити. Мучаться від спраги.

На третій день вранці проїжджає повз дідову хатину подорожній. На возі у нього відро.

Глянув подорожній на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав.

- Що це за людина? - Питає онук дідуся.

- Це не людина, - відповідає дідусь.

Опівдні проїжджає повз дідову хатину другий подорожній. Дістав з воза відро, прив`язав до мотузки, витяг води, напився, дав попити дідусеві та онуку, залишок води вилив у сухий пісок, відро забрав і поїхав.

- Що це за людина? - Питає онук у дідуся.

- Це не людина, - відповідає дідусь.

Увечері проїжджає повз дідову хатину третій подорожній. Дістав з воза відро, прив`язав до мотузки, витягнув води, напився і поїхав, а відро так і стоїть на зрубі.

- Що це за людина? - Питає онук.

- Звичайна людина, - відповідає дідусь.

Але все, ж на сьогоднішній день таких людей, на жаль, зовсім мало. Все це тому, що міцний незалежний характер зіпсували гроші і жадоба влади. Люди зараз скупі, вони не розуміють, що таке щира любов до Батьківщини, що таке душевний біль за рідний край, за його майбутнє. Зараз всі зайняті, кудись поспішають, не помічають простих речей, які колись були важливі для них. Люди проштовхують час все швидше й швидше, щоб одержати зарплату, яку можна витратити за короткий час. Це все любов до грошей і влади. Ця любов пригнічує гуманність і свободу людини. І я сподіваюся, що люди схаменуться і повернуться ті часи, коли душа людини була оповита добротою, щирістю, гордістю за свою країну. Нехай сучасна техніка, така як пральні машини, комп`ютери, телефони і телевізори, звичайно, будуть в світі, але щоб і душа була не на останньому місці. Тому, що вона важливіше тіла і зовнішності. Хоча люди це не розуміють, не розуміють тонкощі душі і псують навіть її непорушну силу. Але треба розуміти, що важлива душа, а не зовнішність і треба цінувати людину за його душу. Так буде легше жити в мирі та злагоді з усіма. Ось все те, що я бачу в майбутньому, думаю, з таким майбутнім наша країна буде сама миролюбна і багата.