Як у мене відкрилися очі на прекрасне життя

Я абсолютно випадково потрапила на психологічний тренінг, після якого у мене відкрилися очі на багато речей. А адже раніше я не розуміла, наскільки прекрасне життя ...

Я впевнено штовхнула двері соцзабезу. Добре б відразу знайти потрібний кабінет і не стояти в ненависних чергах, як в минулий раз, два роки тому. Я пройшла майже до середини довгого коридору, коли зрозуміла, що потрапила не туди.

Через одних дверей лунала музика і дитячі голоси, з іншої вискочила довгонога дівчина з розгорнутим листом ватману в руках. Промайнули фотографії та кольорові написи.

Назустріч вервечкою йшли дивні пари: один вів за руку іншого. У «відомих» очі були зав`язані, кожен «ведучий» старанно коментував кроки.

Останньою в цій процесії йшла літня жінка в окулярах з товстими опуклими стеклами.

- Ви до нас? - Радісно поцікавилася вона.

Я не встигла і рота розкрити, як жінка з задоволеною посмішкою, немов саме мене і чекала весь день, продовжила:

Відео: MONATIK - Кружляє (Official video)

- Опоздали? Нічого страшного.

Потім вона безцеремонно зірвала з моєї шиї шарф і спритно зав`язала мені очі.

Тільки цього не вистачало! Часу обмаль, на сьогодні заплановано ще безліч справ. Будинки чекає чоловік і син з уроками. Ще й мама «напружила» своєї довідкою з соцзабезу. Чим вони тут займаються?

Відео: Вінкс Клуб - Доля Блум (Winx club Movie) | Мультики про фей для дівчаток

Моя «провідна» вже тягнула за руку, примовляючи:

- Ідіть, не бійтеся, сміливіше. Зараз буде поворот наліво, ні, не зупиняйтеся, я вам скажу.

Я мимоволі витягла вперед вільну руку і повільно, ретельно намацуючи точку опори, пішла за жінкою.

У темряві навколишній світ став таким, що лякає і похмурим, я боляче забилася плечем об кут і ледь не впала, коли запнулася про поріг.

- Акуратніше! Ви зовсім мене не слухаєте. Вам анітрохи не видно? - Дбайливо запитала жінка.

Для страховки я задерла ногу вище і довго, повільно опускала. Потім ще сходинка, ще. Зупинилися. Я полегшено видихнула і стягнула з особи шарф.

Величезна, на всю стіну вікно виходило на проспект. У пішохідного переходу молода мама намагалася посадити в коляску чинив опір малюка. Двірники прибирали опале листя. Парочка цілувалася за зупинкою. Місто поспішав жити.

Як я раніше всього цього не помічала?

Подумаєш, сіла в автобус, приїхала на роботу, перекинулася парою фраз з колегами. Звично включила комп`ютер, пробігла поглядом пошту. А якщо навколо - темрява, і кожен крок - в невідомість? Якщо завжди, в будь-який час доби тебе оточує морок, такий непередбачуваний і безнадійний? Якщо не бачиш очей улюбленого сина?

Від однієї цієї думки озноб пройняв мене від потилиці до кінчиків пальців.

- Хочете, тепер я вас поведу? - Запропонувала я.

- Мені і очі зав`язувати не треба, - з посмішкою махнула рукою жінка. - Окуляри зняти - і все. Підемо в зал?

Я плутано пояснила, що, взагалі-то, потрапила сюди випадково. Заодно поцікавилася, що ж тут відбувається? Виявилося, це був психологічний тренінг на тему: «Життя прекрасне і дивовижне».

Я подивилася на годинник. Соцзабез до семи, уроки почекають, а чоловікові, мабуть, приготую сьогодні його улюблену запіканку з ягодами.

- Ходімо! - Сказала я. - Життя прекрасне і дивовижне!

Якщо у вас виникло бажання поділитися своєю життєвою історією, надсилайте її на адресу електронної пошти [email protected].